Приблизно 40-50 % від всього сміття, яке потрапляє на полігони, складають відходи пакувальних матеріалів. З них майже половину маси становлять папір і картон, понад 30–35% – скло, дерево, чорні й кольорові метали (в основному консервні та банки для газованих напоїв та пива), ще четверть – це полімерні синтетичні матеріали й комбінована тара. З одного боку, на виробництво пакувальних матеріалів щороку витрачається все більше матеріальних ресурсів (деревини, деяких металів, нафти, газу), з іншого – ці ресурси, здебільшого, після разового використання опиняються, на смітниках. Спалювати чи гноїти все це те ж саме, що спалювати гроші. Крім того сміттєспалювання спричиняє забруднення повітря сполуками, що негативно впливають на довкілля та здоров'я людини. Технологія сміттєпереробного заводу теж передбачає спалювання, але, по-перше – спалюється незначний відсоток відходів, по-друге – перебрані однорідні відходи дозволяють вибрати найоптимальніший режим горіння, при якому утворюється значно менше шкідливих сполук, ніж коли горить не перебране сміття. Далі. Сміттєпереробні заводи технологічно більш сучасні й передбачають потужні очисні системи. І останнє – такі підприємства не є пожирачами бюджетних коштів, а навпаки прибутковими комерційними структурами, бо крім повернення в обіг важливих матеріалів дають ще й теплову енергію.
В останні десятиріччя серйозною проблемою стали полімерні відходи. Поліетиленові пляшки, целофанові пакети, полімерні коробки мільйонами тон викинуті в навколишнє середовище, загрожують справжньою катастрофою, засмічуючи, ріки й озера, узбіччя доріг, околиці міст і сіл, околиці житлових районів. Для багатьох міст України це стало значною екологічною проблемою.
Досить часто чуємо про необхідність збільшення податків для збільшення потужностей існуючих полігонів. З таким підходом не можна погодитися тому, що кошти будуть спрямовані не на розв'язання проблеми, а потраплять у кишені конкретних можновладців від сміття. Проблему не буде усунуто, навпаки, вона надалі потребуватиме ще більших витрат на обслуговування.
Більше ніж 3600 полігонів побутових відходів плюс тисячі дрібних стихійних звалищ не є прикрасою України. Десятки тисяч гектарів нині поховані під багатомеровим токсичним шаром відходів, значна частина яких десятки і навіть сотні років буде отруювати природу. І в Україні і, тим більше, у світі існують технології переробки й таких відходів. Проблема лише втому, що потрібно перебороти заскорузлість чиновників, які поставлені вирішувати ці проблеми. Сьогодні для багатьох із них це теплі прибуткові місця. То для чого, – думають вони, – щось змінювати, коли й так є на хліб з маслом, а у декого й на лімузин.
Тому й існує проблема п'ятого полігону і багатьох, багатьох подібних об'єктів.

Вдосконалити систему збирання відходів та обмежити їх продукування.

Полімери є дуже стійкими завдяки своїй хімічній будові і тому дуже повільно розкладається у побутових відходах. Це спричиняє величезні їх об'єми у ТПВ. Водночас, така властивість дуже придатна у рециклінгових матеріалах, де потрібні висока стійкість до дії навколишнього середовища та збільшення строку служби. У світі вже існують ефективні лінії з переробки пластмаси, які переробляють сміттєву масу в будь-які форми – від стінових панелей до покрівельного матеріалу. В Україні на сьогоднішній день тільки мала частка полімерних відходів піддаються рециклінгу.
Передові країни світу поступово переходять до використання екобезпечних пакувальних матеріалів та багаторазової тари. В Україні має бути започатковано формування нових концептуальних підходів та сучасної ідеології поводження з відходами на основі ресурсозбереження. Це стосується скорочення обсягів утворення відходів на стадії виробництва, поліпшення технологічних процесів, контролювання і оцінювання залучених у виробничий процес природних ресурсів, продукції і відходів на всіх етапах циклу.
В значній мірі сприяти розв'язанню проблеми в галузі виробництва, використання й утилізації упаковки та її відходів допоможе досвід країн ЄС, набутий ними у середині 90-х років.
Країни Євросоюзу прийняли низку жорстких екологічних норм щодо упаковки. Зокрема, у деяких країнах ЄС заборонено застосування металевої тари, для деяких рідких товарів, натомість пропонується повторне використання скляних пляшок, узаконено обов'язковість використання для пива й безалкогольних напоїв тільки такої тари, що підлягає поверненню з метою повторного використання. Починаючи з початку 90-х років у європейських країнах були встановлені річні квоти на використання не схвалених органами державної влади видів упаковки, а пізніше значна частина такої упаковки була повністю виведена з обороту. Країни ЄС застосували фінансово-економічні інструменти щодо обмеження виробництва та ввезення певних видів тари та упаковки, а також стимулювали виробництво екологічно дружніх матеріалів, багаторазову упаковку та новітні технології переробки й утилізації відходів.
Вивчення й адаптація позитивного досвіду європейських країн, дозволить значній мірі знизити навантаження на полігони, повернути в господарський оборот важливі компоненти, що знаходяться у відходах, залучити позабюджетні засоби на впровадження технологій переробки пакувальних відходів на основі участі фірм–виробників тари та упаковки, зокрема й зарубіжних.