Неділя 13 жовт. 2024
Підтоплення земель, як загроза національним інтересам

Підтоплення, за динамікою розвитку та територіальним поширенням, є найбільш переважаючим серед екзогенних геологічних процесів для України. Це комплексний процес, що характерний переважно для господарсько освоєних територій. Внаслідок порушення водного режиму і балансу територій відбувається підвищення рівня підземних вод. Підтоплення спричинює несприятливі зміни геологічного середовища та активізацію небезпечних геологічних процесів. Зокрема, через підтоплення погіршується якість ґрунтів, відбувається заболочування територій, забруднення поверхневих і підземних вод.

Проблеми підтоплення, деградації зрошуваних земель, втрата ними родючості для людства не нові. Історики можуть навести не один приклад занепаду і навіть загибелі цивілізацій саме через втрату родючості грунтів. За даними Організації Об'єднаних Націй, нині у світі загальна площа земель, що втратили родючість внаслідок діяльності людини, у тому числі й від підтоплення, досягла 2 млрд га, що в 1,5 рази перевищує площу орних земель в Європі. Щороку у світі 200 – 300 тис. га зрошуваних земель внаслідок заболочення і засолення вилучаються із сільськогосподарського обігу. З часом всі зрошувані землі опустелюються через заболочення, засолення, деградацію ґрунтів тощо.
В Україні площа підтоплених внаслідок, як нині виявилось, непродуманої меліорації, втрат води та впливу інших природних і техногенних чинників за даними РНБО становить 129,6 тис. км², або 21,5 % загальної площі території України. Якщо не буде вжито невідкладних заходів, вже у 2010 році за прогнозами науковців площа підтоплених земель становитиме 146,4 тис. км², або 23,4 % площі України.
Підтоплення зазнають більше 2 тисяч міст, селищ і сільських населених пунктів з населенням до 16 млн. жителів. Особливо загрозливого характеру процеси підтоплення набули у Миколаївській (52 % загальної площі області), Одеській (40 %), Херсонській (36 %), Найбільший ризик підтоплення урбанізованих територій властивий Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській та Одеській областям.
Соціально-економічні збитки від цього явища у сільській місцевості становлять понад 1 тис. гривень, а у містах і селищах – до 10–12 тис. гривень на один гектар підтоплених територій.
Підтоплення земель завдає шкоди майже 12 тисячам архітектурно–історичних пам'яток України. Площа підтоплених земель сільськогосподарського призначення становить близько 118 тис. га.
Починаючи з 1982 року, площа підтоплення у Херсонській та Миколаївській областях зросла у 17 разів, а в Одеській – у 10 разів, Дніпропетровській – 7 разів. За період з 1982 року по 2004 рік середньорічний розмір збільшення площі підтоплення території Херсонської області склав 450 км2 за кожен рік.
В значній мірі порушено унікальну українську екосистему, що створювалося протягом сотень і тисяч років. Ця система мала потужні можливості для самоочищення, формування запасів питної води, нейтралізації всіляких стоків і забруднень. При чому, і це найстрашніше, цей процес набуває в окремих випадках незворотних процесів.
Основні чинники підтоплення земель в Україні давно визначені, їх поділяють на глобальні, регіональні й місцеві чи об'єктові. Однак, якщо глобальні в значній мірі залежать від природної циклічність періодів підвищеної та низької водності та глобальних змін клімату, то вже регіональні мають виключно техногенне походження. Серед них є такі, що за нинішніх умов не можуть бути вирішені у коротко- чи середньостроковій перспективі – це, зокрема стосується розташування населених пунктів у низинах, на днищах і схилах балок, а також у приморській смузі, які є зонами розвантаження підземного стоку та акумуляції поверхневих вод; або порушення природного стоку та зниження природної дренованості території внаслідок зарегульованості великих та частини середніх річок водосховищами та ставками (всього 1,1 та 28,5 тис. відповідно), що спричиняє підпір рівня ґрунтових вод і зниження природної дренованості території.
Водночас, коли йдеться про малі річки та й навіть окремі середні річки, ситуацію зарегульованості можна виправити, прибравши незаконно створені ставки та загати. Крім того місцева влада з допомогою громадськості могла б змінити ситуацію щодо замулення русел річок унаслідок розорювання прибережних смуг та більшої частини водозбірних територій, а разом з тією ж громадськістю та управліннями центральних органів виконавчої влади забезпечити науково обґрунтоване зрошення земель у місцях розташування подів, степових блюдець, по дну балок, на прибережних територіях та заліснення берегів річок і окремих територій.
Більшість місцевих (об'єктових) чинників підтоплення теж має техногенне походження:
• незадовільне функціонування чи повна відсутність у населених пунктах зливової мережі, інших систем водовідведення;
• значні втрати в системах водопостачання та водовідведення (до 20–40 відсотків загального обсягу водокористування) у населених пунктах з централізованим водопостачанням;
• украй незадовільний стан експлуатації більшості захисних дренажних систем;
• недостатньо обґрунтоване розміщенням шламонакопичувачів, водосховищ, недосконалість технологій ведення гірничодобувних робіт, перекриття природного стоку внаслідок спорудження інженерних комунікацій та приватних будівель.
Законодавча база запобігання розвиткові процесів підтоплення в Україні в значній мірі сформована. Однак, слід зазначити, що розвиток регіонального підтоплення земель в Україні значною мірою пов'язаний з недосконалістю впровадження басейнового принципу управління водними ресурсами; відомчою розпорошеністю і просторово–часовою неузгодженістю заходів щодо захисту від підтоплення у межах річкових басейнів та ін.
Отже, за ті чи інші питання пов'язані з проблемою підтоплення відповідають всі... і ніхто.
На нашу думку проблема підтоплення не буде вирішена доти, поки не буде створено державної системи з контролювання розвитку небезпечних геологічних процесів, із перспективою управління та запобігання цим процесам, а виконання програм здійснюватиметься не для витрати коштів, а для досягнення позитивної динаміки.
Останніми роками складається враження, що держава взагалі не зацікавлена у розв'язанні проблем підтоплення. Інакше як зрозуміти той факт, що Державна програма запобігання і боротьби з підтопленням земель, прийнята у 2004 році, існує, але не діє. У перші роки її існування виконавчі органи влади, які її розробляли і ухвалювали не дбали про її фінансування і ефективність, а в лютому 2007 року за рішенням Кабміну вона взагалі втратила чинність. У 2009 році завершується виконання 1 етапу програми і мабуть щоб у чиновників, відповідальних за її виконання, не боліла голова її успішно прикрили. Однак, у громадськості виникає запитання: якщо у програму було закладено неефективні механізми, то за це має нести відповідальність хтось конкретний, якщо ж уряд прорахувався з коштами, то знову ж таки, за це має відповідати конкретна політична команда.
Ще одне питання це відсутність системного моніторингу за станом підземних вод в Україні. До найважливіших умов для досягнення успіху в боротьбі з підтопленням урбанізованих територій входить нормативно–методичне забезпечення відповідних гідрогеологічних досліджень. На жаль, дотепер вимоги до гідрогеологічних вишукувань розосереджені по багатьох різних документах з інженерно–геологічних вишукувань, проектування фундаментів, проектування захисних споруд і ін. Єдиних науково обґрунтованих узагальнених критеріїв оцінки підтоплення досі не вироблено. Водночас, в Україні існують математичні моделі прогнозування рівня підземних вод, є розробки водоощадливого, безпечного для довкілля поливу. Нинішня наука навчилася передбачати гідрометеорологічні умови. На жаль на практиці переважна більшість розробок наших вчених так і залишаються лише на папері.

Перший заступник голови ВЕЛ Тетяна Тимочко