Версія для друку
"Небезпечна межа", інтерв'ю Тимочко Т.В., першого заступника голови Всеукраїнської екологічної ліги

Згідно ст. 50 Конституції України, - кожен має право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище і на відшкодування збитків, завданих порушенням цього права. Однак... Хто відповідатиме за те, що Україна на екологічній карті ООН через погану екологію зафарбована чорним кольором. А це означає, що вона стала зоною, небезпечною для життя, особливо після чорнобильської катастрофи 1986 року. Але ми ж в цій зоні живемо і в іншу нас ніхто не запрошує! Уперта статистика загрозливо нагадує: за рівнем смертності ми попереду всієї Європи і живемо, в середньому, на 11 років менше інших європейців. За 10 років нас стало менше на 4 мільйони! Отже чи варто дивуватися, що іноді українців називають вимираючою нацією.

Тільки в результаті чорнобильської катастрофи за минулі роки більше 120 тисяч осіб в Україні загинуло, після Чорнобиля в сотні разів збільшилася кількість серцево-судинних, онкологічних захворювань, туберкульозу. Сьогодні вже доведено, що 80% онкологічних захворювань - це екологічний рак. І, як кажуть лікарі, з особливою силою результати Чорнобиля виявляться в 3-4-му поколінні. Невже на нас чекає епідемія раку? Адже крім Чорнобиля на екологію України величезний вплив справляє велика кількість діючих АЕС, захоронення радіоактивних відходів. Обсяг токсичних відходів, за даними екологів, досяг 5 млрд. тонн. Живу природу методично знищують і шкідливі відходи промислового виробництва, пестициди, нітрати і інші наслідки варварського господарювання людини, викиди в атмосферу і водні джерела, які в окремих районах (Дніпропетровська, Луганська, Харківська, Донецька області) набувають загрозливого характеру. Наприклад, в Дніпродзержинську, Алчевську середня тривалість життя городян складає 47 років. Катастрофічно ростуть обсяги накопичених побутових і промислових відходів, загальна кількість яких перевищила 35 мільярдів тонн. А одвічні проблеми з утилізацією сміття, загроза експансії ГМО, неякісна їжа, води і медикаменти. Проблеми з екологією в Україні не є секретом і для експертів Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), які стверджують, що в Україні залишилося лише 6% екологічно чистій території.
Про масштаби екологічної загрози для України, її наслідки і можливості запобігання - в інтерв'ю із заступником президента Всеукраїнської екологічної ліги (ВЕЛ)Тетяною Тимочко.

- Наскільки сьогодні важливою, актуальною і, можливо, кричущою Ви б назвали проблему екологічної безпеки України? Чи можна говорити, що нехтування екологічними проблемами загрожує національній безпеці України?
- В усіх країнах світу екологічне питання є питанням національної безпеки. А оскільки головним завданням цивілізованої держави є захист інтересів своїх громадян, то екологічні права, екологічна безпека є складовою цих головних прав кожної людини. На жаль, в Україні ситуація дещо інакша. Наукова рада ВЕЛ минулого року зробила серйозну заяву про необхідність переходу на модель збалансованого розвитку, де економічна, екологічна та соціальна складові гармонійно поєднуються. Збалансований розвиток – це такий розвиток суспільства, коли виробництво і споживання відбувається лише в тих межах, в яких екосистеми здатні до самовідновлення, до поглинання забруднення. Ще в 1992 році Україна приєдналася до міжнародного документу і взяла на себе зобов'язання забезпечити збалансований розвиток. На жаль, за більш ніж 15 років, що пройшли з того часу, в Україні так і не ухвалена стратегія збалансованого розвитку. Фактично ми спостерігаємо тільки споживацьке ставлення до природи.

- А що перешкоджає тому, щоб і громадяни, і представники влади зрозуміли, що безпечне навколишнє середовище є значно важливішим, аніж рахунок в банку?
- Я б хотіла нагадати слова, досить відомі в середовищі екологів, але слова людини, яка навіть не знала, що таке «екологія» - це вождь індіанського племені в Північній Америці. Він висловив таку глибоку думку: «Коли люди виловлять останню рибу в річці, коли вони не зможуть пити воду, бо не буде чистої води, лише тоді вони зрозуміють, що гроші не можна їсти». Це було сказано більше ста років тому і це - пряма відповідь на запитання.
А нам слід пам'ятати, що 80% всіх захворювань в світі пов'язані з вживанням неякісної питної води та продуктів харчування.

- Тобто, спочатку треба довести ситуацію до глобальної екологічної катастрофи, а потім з цим боротися – так у нас виходить?
- Історія людства саме про це й свідчить. Насправді людство пройшло величезний шлях у своїй взаємодії з природою, починаючи від перших кроків впливу на неї до таких останніх трагедій, як Чорнобильська аварія. Це свідчить про те, що люди довгий час навіть не усвідомлювали, яке лихо можуть вони чинити наслідками від своєї діяльності. Лише останнім часом всі дії цивілізованих країн свідчать, що більшість людей зрозуміли власну відповідальність за те, що відбувається на планеті. Тому і ухвалюються такі глобальні документи, як «Порядок денний на ХХІ століття», Кіотський протокол, який має мінімізувати негативний вплив парникових газів і зупинити потепління клімату.

- Ви неодноразово говорили про те, що жодна з політичних партій не має в своїй програмі розділу щодо екологічної безпеки. Невже це настільки не престижно, не вигідно й безперспективно – займатися проблемами екології?
- Коли ми аналізували програми політичних партій, які в 2007 році йшли на вибори, то в більшості їх взагалі не було такого розділу, як «Екологія». Були інколи загальні підходи до розв'язання екологічних проблем, але зовсім популістського характеру. І тому мене турбує, наскільки політики. прийшовши до влади, починають реалізовувати хоча б слабкі натяки на розв'язання екологічних проблем, означені в їхніх програмах. Можу сказати, що я бачу дуже серйозну негативну тенденцію, яка відслідковується на рівні законопроектів, які подаються на розгляд в комітети Верховної Ради. Дуже багато законопроектів лобіюється промисловими, підприємницькими колами. І, навіть, на проблеми екології вони дивляться тільки зі своєї точки зору. Нещодавно на засіданні комітету Верховної Ради з екологічної політики розглядався законопроект, внесений депутатом Я.Сухим, про екологічні пільги для підприємств в гірничозбагачувальній та металургійній галузі. І це вже не перша спроба головним підприємствам-забруднювачам вибити підтримку за рахунок саме державних коштів. Знову і знову цей законопроект «випливає» все в новій якості, з новою назвою, але на меті має те ж саме - залишати природоохоронні кошти на підприємстві, нібито для того, аби вони покращували стан довкілля. Ще один законопроект недавно розглядався – про спрощення процедури виділення земельних ділянок під розробку нафтових і газових родовищ в Україні. Знову ж таки - під виглядом забезпечення енергетичної незалежності України. Або розглядався законопроект про скасування стандартизації і сертифікації продуктів з-за кордону. Знову ж таки, це еколого небезпечний законопроект. А ті, хто його лобіюють, мають певні групові інтереси і їм байдуже, чи буде здоровою нація, чи ні.

- Які основні критичні зони, що загрожують життєдіяльності жителів української столиці?
- Можна сказати, що Київ – це ще відносно благополучне, з точки зору екологічних проблем, місто. Бо є великі кошти для того, щоб мінімізувати наслідки людської діяльності і техногенного навантаження. Існують серйозні проблеми з питною водою, побутовими відходами, які не вирішуються міською владою. І кожна нова міська адміністрація робить популістські заяви, але зрештою вони зводяться або до розширення сміттєзвалищ, або до будівництва сміттєспалювального заводу, що є абсолютно неприпустимим в наш час.

- Ви проти будівництва сміттєспалювального заводу на Троєщині і про це неодноразово наголошували...
- Так. Сміттєспалювальні заводи – це надзвичайно шкідливі виробництва. Вони віднесені до категорії еколого небезпечних об'єктів тому, що викидають у повітря дуже шкідливу речовину – діоксин, який спричиняє поширення онкологічних захворювань. Альтернатива - тільки сміттєпереробні заводи, глибинна переробка вторинної сировини. Саме такий спосіб поводження із сміттям впроваджено в Європі.

- Але є ще й інша частина проблеми - у нас дуже часто самі люди забруднюють навколишнє середовище.
- Насправді це питання є ключовим. І я можу сказати з впевненістю, якби в країні належно ставилися до питань екологічної освіти і екологічної культури, то значна частина проблем або була б мінімізована, або зведена нанівець.

- Але ж це справа не одного дня – перевиховати населення, яке звикло кидати сміття де прийдеться.
- Є приклади в Європі – це жорсткі адміністративні заходи, штрафні санкції, адекватні до того, яка шкода завдається природі. Якби тільки наша держава почала застосовувати санкції спочатку до комунальних структур, промислових підприємств, то звичайні громадяни одразу ж адекватно на це зреагували. Бо коли звичайний громадянин бачить як зростає будинок на березі Дніпра, а все сміття з будівництва вивозиться до лісосмуги, він думає: «Якщо вони собі це дозволяють, то чому ж і мені не можна».

- Останнім часом Україна поступово перетворюється в зону суцільної екологічної катастрофи, щороку все більше коштів витрачається на ліквідацію наслідків екологічних катастроф: можемо згадати хоча б аварію з розлиттям фосфору...
- Або катастрофу в Керченській протоці. Спочатку катастрофи спричиняють, а потім десятки років фінансують наслідки. Мільярди гривень за останні двадцять років витрачено на ліквідацію наслідків чорнобильської катастрофи і це буде продовжуватися ще десятки й десятки років. Так саме аварія з фосфором. Коли вона відбулася, в складі комісії не було жодного науковця з Національної академії наук, з інституту органічної і неорганічної хімії. тобто тих людей, які десятками років цю тему вивчають. Не запросили жодного фахівця! Один міністр говорить: «лийте воду», інший: «лийте піну» - і це все призвело до пожежі, отруєння середовища... Керченська протока. Страшенна для моря катастрофа. Коли затонув наш корабель в Південно-Китайському морі, та з нас за кожний розлитий літр нафтопродуктів взяли по 15 тисяч доларів – такі штрафні санкції. Тож, якщо порахувати те, що розлилося в Чорному морі, в Керченській затоці, – то це 3 млрд. доларів. Стільки нам мала заплатити Росія. Але ж вони і не збираються цього робити.
Всюди в екологічному питанні ми бачимо безвідповідальність чиновників, які займають ті чи інші державні посади, некомпетентність більшості державних службовців, що приймають екологічно важливі рішення. Системно в Україні порушується стаття 7 Закону про охорону навколишнього природного середовища, згідно якої всі посадовці, які мають відношення до прийняття екологічно важливих рішень, повинні мати відповідну освіту, досвід роботи і навички роботи в цій галузі. У нас такої практики немає.

- А яка зараз ситуація в Керченській затоці? Як довго ми будемо відчувати наслідки?
- І представники МНС, і Міністерства охорони навколишнього природного середовища дуже багато зробили. Але, нажаль, для ліквідації таких аварій потрібні значно більші кошти і, знову ж таки, залучення серйозної науки. На моє глибоке переконання, ті аварії, які відбулися і той вилив нафтопродуктів – це серйозна небезпека для Чорного моря. Хоча, я повторюю, основна частина забруднення була ліквідована. Але залишки будуть відчуватись ще довго.
Я взагалі б не радила в районі Керченської протоки к купатися влітку. Взагалі ж, Чорне море – це окрема проблема, якою має опікуватися держава, тому що це унікальний природний ресурс України. Це величезний економічний потенціал, а курортна програма, оздоровлення можуть давати країні величезні прибутки. І ми знаємо десятки країн, які мають величезний прибуток від туризму, та ще й морського.

- Що треба зробити, щоб цьому запобігти?
- Україна має змінити стратегію екологічної політики, щоб забезпечити збереження біологічного і ландшафтного різноманіття, тих ресурсів та безцінних скарбів, які б ми могли передати наступним поколінням.

- І що ж необхідно, врешті решт, щоб нова екологічна стратегія була розроблена?
- Ви мене, представника громадської організації, запитуєте, що мають зробити державні службовці? Державні службовці мають виконувати свої функціональні обов'язки, відпрацьовувати ту заробітну плату, яку отримують за рахунок наших податків. Ми, платники податків, їх найняли на роботу. Але виходить, що ті, кого ми найняли некваліфіковані. Екологічні громадські організації багато років накопичують пропозиції, передають їх владі, і щоразу приходить новий міністр, який починає все спочатку. Насправді, вже все давно придумано. Але, здається, немає бажання. В програмі нового уряду, із 99 сторінок лише 2 присвячені питанням охорони довкілля. То чого ж очікувати?

Для інформації:
«екологічну ситуацію в Україні слід визнати за катастрофічну: країна накопичила 30 мільярдів тонн відходів, з яких 5 мільярдів тонн, - високотоксичні, більше половини земель піддаються ерозії, непомірне техногенне навантаження призводить до того, що українці живуть в середньому на 11 років менше, ніж жителі інших країн Європи».
міністр охорони навколишнього середовища Георгій Філіпчук
***
В Україні існує 290 джерел забруднення підземних вод, 69,1% проб з поверхневих водоймищ не відповідають нормам ні за одним показником, 1200 населених пунктів не можуть використовувати місцеві джерела води, третина населення використовує воду не з центрального водопроводу (тобто, з колодязів, бюветів і ін.). При цьому вода в колодязях поблизу великих населених пунктів не придатна до споживання. Більшість представлених в Україні фасованих вод – штучного походження.
З матеріалів прес-конференції Всеукраїнської екологічної ліги
***
Згідно статистичним даним, рівень шкідливих викидів в атмосферне повітря досяг максимальної відмітки за останні 10 років і склав 7027,6 тис. тонн.
70% дерев в Києві хворіють. Це свідчить про несприятливу екологію, оскільки дерево першим реагує на стан навколишнього середовища.

На блокнот:
11 лютого 2008 року Окружний адміністративний суд м. Києва визнав рішення Кабінету міністра України про відмову від маркування продуктів, виготовлених із застосуванням ГМО, протиправним і відмінив його.
Таким чином, маркування продуктів харчування, що містять більш 0,9% трансгенних компонентів, в країні є обов'язковим. Проте щоб ця ухвала реально запрацювала необхідне ухвалення законодавчих механізмів щодо контролю і регулюванню. Адже Закон України «Про державну систему біобезпеки.» від 31 травня 2007 року не містить жодного положення, що регулює ситуацію з ГМО. Він не може захистити українців від несанкціонованого напливу трансгенних продуктів».
Тетяна Тимочко
заступник президента Всеукраїнської екологічної ліги