Активісти Всеукраїнської екологічної ліги в усіх регіонах України фіксують забруднення відходами нафтопродуктів водойм, атмосферного повітря, ґрунтів, прибережних акваторій та акваторій морських портів. Відомий випадок на узбережжі одеського пляжу, коли протягом 2019-2021 рр. у море потрапила значна кількість нафтопродуктів із затонулого танкера Delfi. Тоді масляниста пляма та сіра плівка сріблястого кольору вкрила кілька сотень квадратних метрів морської акваторії, а вміст нафтопродуктів у воді на місці аварії перевищує гранично допустиму концентрацію в 157 разів. У липні 2020 року інспектори Державної екологічної інспекції виявили у Києві в Оболонському районі забруднення відпрацьованими мастилами озера Опечень. Коли вони приїхали брати лабораторні аналізи, то опинилися, за їх же словами, по коліна у мазуті. На жаль, такі приклади в Україні не поодинокі.
Інтенсивне зростання в Україні транспортних засобів призвело до накопичення небезпечних відходів, таких як відпрацьовані мастила та машинні масляні фільтри. Основні об’єми відпрацьованих олив утворюються на транспорті, у промисловості та енергетиці.
При тому, що об’єм утворення відпрацьованих олив становить понад півмільйона тон, в Україні регенерується тільки 3% від загального обсягу споживання.
Де ж опиняється інші 97% відпрацьованих олив ? – Значна їх частина забруднює навколишнє природне середовище.
Майже половина відпрацьованих олив застосовуються без регенерації як пічне і котельне паливо на теплоелектростанція та підприємствах. Інша частина, через фейкові, неіснуючі фірми, але які мають ліцензії на поводження з небезпечними відходами від міністерства захисту довкілля, потрапляє у водойми, балки і яри. Як наслідок – забруднюється повітря, вода та ґрунти, відбувається загибель біоти, погіршується здоров’я людей, що проживають поряд із осередками забруднень.
Наднормативні викиди від спалювання відпрацьованих олив містять свинець та інші важкі метали, хімічні сполуки з канцерогенною дією. Температура спалювання недостатня для повного згоряння усіх шкідливих речовин, що містяться у такому «паливі». Переважна більшість котелень не обладнані фільтрами для уловлювання цієї отрути, а тому токсичні викиди забруднюють повітря, осідають на ґрунти і водні об’єкти.
Відпрацьовані оливи, потрапляючи у водне середовище, утворюють плівку, знижують концентрацію кисню у водоймах. Це призводить до загибелі живих водних організмів від задухи. Пізніше ці плівки і відмерла органіка осідають на дно водойм і спричиняють вторинне забруднення. Відпрацьовані оливи легко просочуються на значну глибину й можуть повністю позбавити ґрунт родючості. Особливу небезпеку залишки нафтопродуктів становлять для підземних вод – основного джерела питної води.
В Україні створена відповідна нормативно–правова база, що регулює відносини щодо знешкодження та утилізації небезпечних відходів, зокрема і відпрацьованих мастил (олив). і покликана забезпечити охорону довкілля Основою її є Базельська конвенція про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням. Згідно постанови КМУ від 17 грудня 2012 р. № 1221 «Деякі питання збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил (олив)» для всіх суб’єктів господарювання – виробників, імпортерів мастил (олив), переробників відпрацьованих мастил (олив) та споживачів мастил (олив) встановлюються норми збирання відпрацьованих мастил (олив) від загального обсягу: на 2015-2019 роки – 40%; до 2024 року – 50%; до 2029 року – 60%; до 2035 року – 70%. Станом на сьогодні жодна з цих норм не виконана. Головними проблемами у цій сфері є:
- порушення та невиконання законодавчих норм представниками контролюючих органів влади, бізнесовими структурами і громадянами. Активісти ВЕЛ неодноразово фіксували каністри з відпрацьованими оливами на полігонах побутових відходів;
- надзвичайно низькі штрафи за порушення вимог щодо поводження з відходами, зокрема під час їх зберігання, утилізації або захоронення (наприклад, для посадових осіб передбачено штраф у розмірі до 1700 грн);
- відсутність системи мотивації та економічного стимулювання екологічно дружнього поводження з нафтопродуктами і зокрема моторними мастилами.
Ще один аспект проблеми полягає у тому, що в Україні слабо розвинені потужності, що використовують новітні технології регенерації відпрацьованих мастил. Але саме за рахунок регенерації можна економити природні ресурси та енерговитрати, а також продовжити термін експлуатації використаних олив до необмеженого терміну. У розвинутих країнах світу регенерація мастил сягає до 70%. Для виробництва нового високоякісного продукту потрібно в рази менше відпрацьованої оливи а ніж сирої нафти. Отже, ресурсна цінність відновлення відпрацьованих мастил в Україні не обрахована, а тому тут є значний потенціал.