Середа 23 жовт. 2019
ВЕЛ про поліпшення питного водопостачання та охорони вод в Україні

Вода – найцінніший природний ресурс.
Загальні запаси води на земній кулі становлять близько 1390 млн км3, з них 96,4 % – води морські. Спеціалісти вважають, що води, придатної для споживання, на планеті існує близько 2% від загальної кількості, з яких 80% – це та, що є в льодовому покриві Землі, а питна вода озер, струмків і річок становить менше 0,001% загального водозапасу планети. За словами Генсека ООН Пан Гі Муна, використання водних джерел нині вже перебуває на небезпечній межі, а економічна спрага ще зростатиме.

За запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. куб. метрів на одну особу) Україна вважається однією з найменш забезпечених країн у Європі, при цьому не реалізує жорстких цільових програм, аби зберегти запаси питної води. Слід наголосити, що до 1991 року у нас не застосовувалися економічні санкції за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, а загальноприйнятий у світі принцип «забруднювач платить» був упроваджений лише з прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Проте природоохоронні збори та розміри штрафів є чи не найнижчими в Європі, крім того, як свідчить досвід, із багатьох сотень порушень у сфері водного законодавства лише поодинокі справи завершуються адекватними покараннями винних. Через те вкрай загрозливе екологічне становище склалось майже в усіх річкових басейнах України, і особливо в басейні Дніпра – основного джерела водозабезпечення країни.
Не зважаючи на спад виробництва, що сприяв деякому зменшенню стічних промислових вод, водні об'єкти України дуже забруднені сполуками азоту, нафтопродуктами, важкими металами. В місцях водозаборів концентрація деяких шкідливих речовин наближається до граничних величин, а в окремих випадках їх перевищує.
Найбільшими забруднювачами українських рік, особливо в басейні Дніпра, є комунальні господарства, чорна та кольорова металургія, коксохімія та сільське господарство. Водоканали Києва, Дніпропетровська та Запоріжжя, меткомбінати Дніпродзержинська, Дніпропетровська, Запоріжжя, Кривого Рогу, Запорізька АЕС багато років стоять першими у переліку забруднювачів Славутича.
На жаль, внаслідок господарської діяльності останнім часом ми втрачаємо глибокі водні горизонти. Великі осередки забруднених підземних вод сформувалися на Дніпропетровщині (Дніпропетровськ –Дніпродзержинськ, Новомосковськ – Павлоград, Кривий Ріг), а також на півдні України та в районі Житомир – Рівне. Причина – їхня інтенсивна безсистемна експлуатація, підтягування солоних морських вод, а також перехід високомінералізованих підземних вод із нижчих водоносних горизонтів.
За останні 10–15 років ситуація погіршилася й через те, що відбувається землевідведення під дачні ділянки в прибережних зонах, посилилося забруднення комунальними та промисловими стоками внаслідок зниження рівня водоочистки. Серед проблем українських річок – зарегульованість (каскади водосховищ, ставків та загат), розораність берегів, відсутність прибережних лісосмуг, дачні забудови аж до води, а останнім часом – намивання в заплавах для подальшої забудови. Порушують екологічну рівновагу й водосховища – через уповільнення водообміну, а також процеси підтоплення і засолення ґрунтів. До 10% забруднення водних об'єктів дають атмосферні опади.

Україна втрачає малі річки.
Екосистеми малих річок одні з перших реагують на зміни в системі «людська діяльність – природа». А якщо врахувати, що малі річки в басейні Дніпра становлять майже 90% всієї річкової мережі, а в їхніх басейнах формується понад 60% водних ресурсів України, стає зрозумілим, звідки постають головні водні проблеми і з чого потрібно починати подолання таких проблем.
Нині в Україні понад 22 тисячі малих річок, хоча ще кілька десятиліть тому фахівці налічували їх понад 60 тисяч. Ще в нашому дитинстві існували річки, з яких можна було сміливо напитися води... Тепер багато з них існують лише як статистика. Найяскравіший приклад – літописна Либідь. Ще один приклад – Самара. Колись судноплавна аж до Павлограда річка, зараз в Західному Донбасі перетворена на каскад озер. Її колись прозора і м'яка вода, нині в офіційних звітах оцінюється як одна з найбільш забруднених в басейні Дніпра. Як зазначається в одній із інформаційних довідок Мінприроди, мінералізація річок Оріль, Самара, Вовча значно перевищує допустимі норми. Причиною такої засоленості є розробка протягом останніх 50-ти років вугільних пластів, що ведеться в заплаві Самари, у жодній іншій європейській країні не наважилися б на такий злочин: мільйони кубометрів ропи, яку відкачують з шахт, потрапляє в річки. Подібна ситуація на Інгульці: його забруднюють підприємства гірничо-металургійного комплексу. Що вже казати про Донбас, там із річок знущаються всі разом. У Нижньому Придніпров'ї, Донбасі на сьогодні немає жодної чистої річки, а підземні водні об'єкти вкрай виснажені або непридатні до водокористування.
За висновком експертів Всеукраїнської екологічної ліги сьогодні природа ще має ресурси до самовідновлення, але чим далі ми бездумно її експлуатуємо, тим швидшим стає процес деградації. Поки ще діють механізми самовідновлення на водних об'єктах. Найперше – це кругообіг води, однак для його нормального перебігу потрібно подбати перш за все про чисте атмосферне повітря. Важливою складовою водовідновлення є її фільтрація через верхні шари ґрунту. На жаль, і в цьому аспекті ми добряче насолили природі – стан забрудненості та засоленості наших ґрунтів викликає велику тривогу. Варто також згадати про роль порогів для очищення, оздоровлення води. Подібну роль, хоча й меншою мірою, виконує піщане річкове дно. Пороги називають легенями рік і саме тому екологічна громадськість відстоює пороги Південного Бугу, які зараз затоплюють водосховищем Ташлицької ГАЕС.

Водовитрати.
Найбільші водовитрати в Україні були на межі 80–90 років минулого століття. Станом на 1997 рік при скороченні ВВП на 62 %, потреби у воді зменшилися лише на 35%. Тоді з водних джерел за рік було забрано 21,1 км3. Найбільше води потребували промисловість та сільське господарство відповідно – 9,1 км3 (44 %) та 8,0 км3 (38 %). На потреби комунального господарства було витрачено 3,8 км3 (18 %).
Добова норма витрат на одного міського жителя складала понад 300 літрів на добу. У країнах Європи тодішні норми були приблизно в 2 – 2,5 рази нижчими. У Великобританії – 155 літрів за добу, Франції – 145, Німеччині – 163 літри за добу. У Швеції та країнах Бенілюксу трохи більше 100 літрів. При загальному зменшенні валових водовитрат в кінці 90-х різко погіршилося співвідношення витрат на одиницю продукції. Залишалися досить високими втрати води під час її транспортування до 9 відсотків від водозабору.
На 2009 рік витратити на потреби населення i галузей економіки склали приблизно 15 км3 води. Промисловість випиває 7 кубічних кілометрів, с/г – 5 км3, комунгосп – приблизно 3 км3. Як бачимо порівняно з 90-ми маємо значну економію. Але що стосується неочищених скидів, ситуація навпаки погіршуєтьсяз кожним роком.
За 10 років дещо поліпшилися витрати води на одиницю продукції у промисловості. Однак, за ці роки не вдалося поліпшити ситуацію з водовтратами під час транспортування та використання у комунальному господарстві та на поливних системах. Якщо порівнювати з нормами ЄС, мусимо визнати, що в різних галузях маємо перспективи для економії від 2,5 до 7 разів.

Що ми п'ємо або куди дивиться держсанепідемслужба.
Державний санітарний нагляд за станом води в Україні покладено на Державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства охорони здоров'я. Однак переважна більшість наших лабораторій не може визначити всіх наявних (чи хоча б більшості) забруднювачів у воді. Крім того, нагляд не поширюється на бутильовану питну воду та воду з місцевих водних джерел. Загальна мінералізація за українськими стандартами, які існують з радянських часів, має бути в межах від 100,0 до 1000,0 мг/куб. дм. У США та країнах ЄС норми дещо інші. До того ж, у наукових колах існує думка, що використання м'якої води більш позитивно впливає на організм людини. Зокрема, на тривалість життя. До речі, ще Авіценна писав: чим менше солей у воді, тим вона краща...
Проблеми у сфері охорони вод від забруднення та виснаження не тільки не вирішуються, а й значно загострюються. За даними Держспоживзахисту, стан питної води централізованого водозабезпечення у 12-ти областях України визнано критичним, у восьми – незадовільним і тільки в п'яти – задовільним. Централізованим питним водопостачанням забезпечено 450 міст, приблизно 90% селищ міського типу, а також 25% сільських населених пунктів. Але при цьому четверта частина очисних споруд водопровідної мережі в Україні, кожна п'ята насосна станція та половина насосних агрегатів вже відпрацювали термін експлуатації. В аварійному стані перебуває понад 37 тис. кілометрів водопровідних та 14 тис. кілометрів каналізаційних мереж (понад 30%). До того ж, норми водоспоживання перевищують показники розвинутих країн майже утричі і становлять понад 300 літрів на одну особу за добу. Через те втрати в системах водопостачання сягають 30 – 40%, а в деяких регіонах – і 50%.
Нині в Україні тільки чверть сільського населення користується послугами централізованих систем водопостачання. Решта для питних потреб використовує колодязі, саморобні свердловини, прируслові копанки, а також привізну воду. Найгірша ситуація в південних областях, а також в промислово розвинених регіонах, бо питне водопостачання країни майже на 80% забезпечується за рахунок поверхневих вод (якісних їх майже не залишилося). У сільській місцевості налічується понад 2 млн. шахтних та трубчастих колодязів і майже половина з них перебуває в незадовільному стані (у воді виявлено вміст небезпечних органічних сполук, який у три-п'ять разів, а в окремих випадках – у 50–100 разів перевищує допустимі санітарні норми).
Питна вода та її якість істотно впливають на всі фізіологічні та біохімічні процеси, що відбуваються в організмі людини, на стан її здоров'я. Отже, можна стверджувати, що мінеральний стан води, рівень її забруднення впливає на захворюваність населення.
З водою людина одержує приблизно чверть добової потреби хімічних речовин. Встановлено, що води із загальною мінералізацією понад 2 г/л прискорюють процес старіння, тому мінеральні води не варто вживати тривалий час і лише за призначенням. Зловживання мінералкою може спричинити захворювання нирок, печінки, а часом й серцево-судинної системи. Навіть рівень ракових захворювань вище в тих областях України, де люди змушені пити так звану тверду воду.
Погіршення якості питної води обумовлює високий рівень захворюваності кишковими інфекціями, гепатитом, збільшує ризик впливу на організм людини канцерогенних і мутагенних факторів. Домішки, які є в забрудненій воді, пригнічують діяльність імунної системи, підвищують ризик виникнення алергії та спричинюють розвиток тяжких хвороб.
Доведено, що питна вода з підвищеною мінералізацією негативно впливає на специфічні функції жіночого організму. Тверда вода може обумовлювати і підвищену гінекологічну захворюваність.
Відставання України від розвинутих країн за середньою тривалістю життя та висока смертність значною мірою пов'язано із споживанням недоброякісної питної води.

Громадськість як чинник у питанні охорони вод.
Серед чинників незадовільної ситуації в питанні охорони водних об'єктів слід, також, назвати погану взаємодію органів місцевої влади, контролюючих організацій, природокористувачів з екоНУО та науковими структурами. Як приклад: згідно зі ст. 87 Водного кодексу України виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях. Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій мають здійснювати виконавчі комітети місцевих Рад та державні органи охорони навколишнього природного середовища. На практиці ця робота здійснюється незадовільно, про що свідчить статистика притягнення до відповідальності за порушення водного законодавства. Водночас, саме з допомогою громадськості проблему можна було б подолати.
Про науково–правовий потенціал громадських організацій свідчить те, що НУО брали участь у підготовці багатьох екологічних законопроектів, програм, нормативних документів. Тут можна згадати про ініціативи Всеукраїнської екологічної ліги, яка через співпрацю з парламентськими фракціями і окремими депутатами ініціювала та брала участь у підготовці кількох парламентських слухань, зокрема у питанні захисту вод, готувала матеріали до Стратегії національної екологічної політики та Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища.
Залучення громадськості до здійснення державної політики у сфері захисту довкілля і, зокрема, щодо захисту водного середовища дозволить використати значний потенціал для вдосконалення правових механізмів захисту вод, сприятиме підвищенню рівня правової освіти широких верств населення, а також поліпшить рівень профілактики правопорушень у цій сфері. НУО можуть бути і партнерами і контролерами органів влади у здійсненні реформ з водопостачання та водовідведення. Подальший розвиток питань, пов'язаних з поліпшенням доступу НУО до інформації у прийнятті важливих рішень, сприятимуть поліпшенню екологічної ситуації в Україні й сприятимуть подоланню негативних процесів, зокрема, у водному господарстві.

 

Тетяна Тимочко, Степан Тимочко 

Всеукраїнська екологічна ліга