Середа 17 лип. 2019
"Щоб прискорити модернізацію системи утилізації сміття, потрібно встановити адекватні збори за забруднення довкілля, вдосконалити систему збирання відходів та обмеження їх продукування", Тетяна Тимочко перший заступник голови ВЕЛ

Ми потопаємо у власному смітті.

Проблема побутових відходів стає однією з найбільш актуальних для України. Щороку кожен середньостатистичний українець відправляє на смітники 220–250 кг відходів, а мешканці великих міст взагалі «продукують» 330–380 кілограмів сміття на рік. Найгірше, що обсяги вивезення твердих побутових відходів (ТПВ) щороку зростають. У 2006–2008 роках сміттєвий вал досяг 50 млн. кубометрів, або 12,5 млн. тон і відтоді міцно закріпився на завойованих позиціях.

Приблизно 40-50 % від всього сміття, яке потрапляє на полігони, складають відходи пакувальних матеріалів. З них майже половину маси становлять папір і картон, понад 30–35% – скло, дерево, чорні й кольорові метали (в основному консервні та банки для газованих напоїв та пива), ще четверть – це полімерні синтетичні матеріали й комбінована тара. З одного боку, на виробництво пакувальних матеріалів щороку витрачається все більше матеріальних ресурсів (деревини, деяких металів, нафти, газу), з іншого – ці ресурси, здебільшого, після разового використання опиняються, на смітниках. Спалювати чи гноїти все це те ж саме, що спалювати гроші. Крім того сміттєспалювання спричиняє забруднення повітря сполуками, що негативно впливають на довкілля та здоров'я людини. Технологія сміттєпереробного заводу теж передбачає спалювання, але, по-перше – спалюється незначний відсоток відходів, по-друге – перебрані однорідні відходи дозволяють вибрати найоптимальніший режим горіння, при якому утворюється значно менше шкідливих сполук, ніж коли горить не перебране сміття. Далі. Сміттєпереробні заводи технологічно більш сучасні й передбачають потужні очисні системи. І останнє – такі підприємства не є пожирачами бюджетних коштів, а навпаки прибутковими комерційними структурами, бо крім повернення в обіг важливих матеріалів дають ще й теплову енергію.
В останні десятиріччя серйозною проблемою стали полімерні відходи. Поліетиленові пляшки, целофанові пакети, полімерні коробки мільйонами тон викинуті в навколишнє середовище, загрожують справжньою катастрофою, засмічуючи, ріки й озера, узбіччя доріг, околиці міст і сіл, околиці житлових районів. Для багатьох міст України це стало значною екологічною проблемою.
Досить часто чуємо про необхідність збільшення податків для збільшення потужностей існуючих полігонів. З таким підходом не можна погодитися тому, що кошти будуть спрямовані не на розв'язання проблеми, а потраплять у кишені конкретних можновладців від сміття. Проблему не буде усунуто, навпаки, вона надалі потребуватиме ще більших витрат на обслуговування.
Більше ніж 3600 полігонів побутових відходів плюс тисячі дрібних стихійних звалищ не є прикрасою України. Десятки тисяч гектарів нині поховані під багатомеровим токсичним шаром відходів, значна частина яких десятки і навіть сотні років буде отруювати природу. І в Україні і, тим більше, у світі існують технології переробки й таких відходів. Проблема лише втому, що потрібно перебороти заскорузлість чиновників, які поставлені вирішувати ці проблеми. Сьогодні для багатьох із них це теплі прибуткові місця. То для чого, – думають вони, – щось змінювати, коли й так є на хліб з маслом, а у декого й на лімузин.
Тому й існує проблема п'ятого полігону і багатьох, багатьох подібних об'єктів.

Вдосконалити систему збирання відходів та обмежити їх продукування.

Полімери є дуже стійкими завдяки своїй хімічній будові і тому дуже повільно розкладається у побутових відходах. Це спричиняє величезні їх об'єми у ТПВ. Водночас, така властивість дуже придатна у рециклінгових матеріалах, де потрібні висока стійкість до дії навколишнього середовища та збільшення строку служби. У світі вже існують ефективні лінії з переробки пластмаси, які переробляють сміттєву масу в будь-які форми – від стінових панелей до покрівельного матеріалу. В Україні на сьогоднішній день тільки мала частка полімерних відходів піддаються рециклінгу.
Передові країни світу поступово переходять до використання екобезпечних пакувальних матеріалів та багаторазової тари. В Україні має бути започатковано формування нових концептуальних підходів та сучасної ідеології поводження з відходами на основі ресурсозбереження. Це стосується скорочення обсягів утворення відходів на стадії виробництва, поліпшення технологічних процесів, контролювання і оцінювання залучених у виробничий процес природних ресурсів, продукції і відходів на всіх етапах циклу.
В значній мірі сприяти розв'язанню проблеми в галузі виробництва, використання й утилізації упаковки та її відходів допоможе досвід країн ЄС, набутий ними у середині 90-х років.
Країни Євросоюзу прийняли низку жорстких екологічних норм щодо упаковки. Зокрема, у деяких країнах ЄС заборонено застосування металевої тари, для деяких рідких товарів, натомість пропонується повторне використання скляних пляшок, узаконено обов'язковість використання для пива й безалкогольних напоїв тільки такої тари, що підлягає поверненню з метою повторного використання. Починаючи з початку 90-х років у європейських країнах були встановлені річні квоти на використання не схвалених органами державної влади видів упаковки, а пізніше значна частина такої упаковки була повністю виведена з обороту. Країни ЄС застосували фінансово-економічні інструменти щодо обмеження виробництва та ввезення певних видів тари та упаковки, а також стимулювали виробництво екологічно дружніх матеріалів, багаторазову упаковку та новітні технології переробки й утилізації відходів.
Вивчення й адаптація позитивного досвіду європейських країн, дозволить значній мірі знизити навантаження на полігони, повернути в господарський оборот важливі компоненти, що знаходяться у відходах, залучити позабюджетні засоби на впровадження технологій переробки пакувальних відходів на основі участі фірм–виробників тари та упаковки, зокрема й зарубіжних.