Всеукраїнська екологічна ліга :: Комітету ВРУ з екополітики щодо стану води

Головна

Еколіга

Заяви та звернення

Комітету ВРУ з екополітики щодо стану води

Комітету ВРУ з екополітики щодо стану якості вод та заходів для поліпшення

Пропозиції ВЕЛ до засідання Комітету
щодо поліпшення питного постачання та охорони вод.

За словами Генсека ООН Пан Гі Муна, використання водних джерел нині вже перебуває на небезпечній межі, а економічна спрага ще зростатиме.
За запасами місцевих водних ресурсів (приблизно 1 тис. куб. метрів на одну особу) Україна вважається однією з найменш забезпечених країн у Європі, при цьому слабо реалізує жорсткі цільові програми, аби зберегти запаси питної води.
Не зважаючи на спад виробництва, що сприяв деякому зменшенню стічних промислових вод, водні об’єкти України дуже забруднені сполуками азоту, нафтопродуктами, важкими металами. В місцях водозаборів концентрація деяких шкідливих речовин наближається до граничних величин, а в окремих випадках їх перевищує.
Найбільшими забруднювачами українських рік, особливо в басейні Дніпра, є комунальні господарства, чорна та кольорова металургія, коксохімія та сільське господарство. Водоканали Києва, Дніпропетровська та Запоріжжя, меткомбінати Дніпродзержинська, Дніпропетровська, Запоріжжя, Кривого Рогу, Запорізька АЕС багато років стоять першими у переліку забруднювачів.
На жаль, внаслідок господарської діяльності останнім часом ми втрачаємо глибокі водні горизонти. Великі осередки забруднених підземних вод сформувалися на Дніпропетровщині (Дніпропетровськ –Дніпродзержинськ, Новомосковськ – Павлоград, Кривий Ріг), а також на півдні України та в районі Житомир – Рівне. Причина – їхня інтенсивна безсистемна експлуатація, підтягування солоних морських вод, а також перехід високомінералізованих підземних вод із нижчих водоносних горизонтів.
За останні 10–15 років ситуація погіршилася й через те, що відбувається землевідведення під дачні ділянки в прибережних зонах, посилилося забруднення комунальними та промисловими стоками внаслідок зниження рівня водоочистки. Серед проблем українських річок – зарегульованість (каскади водосховищ, ставків та загат), розораність берегів, відсутність прибережних лісосмуг, дачні забудови аж до води, а останнім часом – намивання в заплавах для подальшої забудови. Порушують екологічну рівновагу й водосховища – через уповільнення водообміну, а також процеси підтоплення і засолення ґрунтів. До 10% забруднення водних об’єктів дають атмосферні опади.

Україна втрачає малі річки
Екосистеми малих річок одні з перших реагують на зміни в системі «людська діяльність – природа». А якщо врахувати, що малі річки в басейні Дніпра становлять майже 90% всієї річкової мережі, а в їхніх басейнах формується понад 60% водних ресурсів України, стає зрозумілим, звідки постають головні водні проблеми і з чого потрібно починати подолання таких проблем.
Нині багато малих річок існують лише як статистика інші – на грані. Серед прикладів – Самара. Колись судноплавна аж до Павлограда річка нині перетворилася на каскад озер. В офіційних звітах її вода оцінюється як одна з найбільш забруднених в басейні Дніпра. Як зазначається в одній із інформаційних довідок Мінприроди, мінералізація річок Оріль, Самара, Вовча значно перевищує допустимі норми. Причиною такої засоленості є розробка протягом останніх 50-ти років вугільних пластів у Західному Донбасі, що ведеться в заплаві Самари. Мільйони кубометрів ропи, яку відкачують з шахт, потрапляє в річки. Подібна ситуація на Інгульці: його забруднюють підприємства гірничо-металургійного комплексу. Що вже казати про Донбас – там із річок знущаються всі разом. У Нижньому Придніпров’ї, Донбасі на сьогодні нема жодної чистої річки, а підземні водні об’єкти вкрай обмежені або непридатні до водокористування.

Водовитрати.
Найбільші водовитрати в Україні були на межі 80–90 років минулого століття. Станом на 1997 рік при скороченні ВВП на 62 %, потреби у воді зменшилися лише на 35%. Тоді з водних джерел за рік було забрано 21,1 км3.
На 2009 рік заплановано витратити на потреби населення i галузей економіки приблизно 15 км3 води. Промисловість вип’є 7 кубічних кілометрів, с/г – 5 км3, комунгосп отримає приблизно 3 км3. Як бачимо порівняно з 90-ми маємо значну економію.
За 10 років дещо поліпшилися витрати води на одиницю продукції у промисловості. Однак, за ці роки не вдалося поліпшити ситуацію з водовтратами під час транспортування та використання у комунальному господарстві та на поливних системах. Якщо порівнювати з нормами ЄС, мусимо визнати, що в різних галузях маємо перспективи для економії від 2,5 до 7 разів.

Громадськість як чинник у питанні охорони вод.
Серед чинників незадовільної ситуації в питанні охорони водних об’єктів слід, також, назвати погану взаємодію органів місцевої влади, контролюючих організацій, природокористувачів з екоНУО та науковими структурами. Як приклад: контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій мають здійснювати виконавчі комітети місцевих Рад та державні органи охорони навколишнього природного середовища. На практиці ця робота здійснюється незадовільно. Водночас, саме з допомогою громадськості проблему можна було б подолати.
На сьогоднішній день в Україні нараховується близько 300 активних громадських екологічних організацій, серед яких приблизно 20 – всеукраїнські мережеві з місцевими структурами.
Про науково–правовий потенціал громадських організацій свідчить те, що НУО брали участь у підготовці багатьох екологічних законопроектів, програм, нормативних документів.
Залучення громадськості до здійснення державної політики у сфері захисту довкілля і, зокрема, щодо захисту водного середовища дозволить використати значний потенціал для вдосконалення правових механізмів захисту вод, сприятиме підвищенню рівня правової освіти широких верств населення, а також поліпшить рівень профілактики правопорушень у цій сфері.

Що ми п’ємо або куди дивиться держсанепідемслужба.
Державний санітарний нагляд за станом води в Україні покладено на Державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства охорони здоров’я. Однак переважна більшість наших лабораторій не може визначити всіх наявних (чи хоча б більшості) забруднювачів у воді. Крім того, нагляд не поширюється на бутильовану питну воду та воду з місцевих водних джерел. За даними Держспоживзахисту, стан питної води централізованого водозабезпечення у 12-ти областях України визнано критичним, у восьми – незадовільним і тільки в п’яти – задовільним. Централізованим питним водопостачанням забезпечено 450 міст, приблизно 90% селищ міського типу, а також 25% сільських населених пунктів. Але при цьому четверта частина очисних споруд водопровідної мережі в Україні, кожна п’ята насосна станція та половина насосних агрегатів вже відпрацювали термін експлуатації. В аварійному стані перебуває понад 37 тис. кілометрів водопровідних та 14 тис. кілометрів каналізаційних мереж (понад 30%). До того ж, норми водоспоживання перевищують показники розвинутих країн майже утричі і становлять понад 300 літрів на одну особу за добу. Втрати в системах водопостачання сягають 30—40%, а в деяких регіонах — і 50%.
У сільській місцевості налічується понад 2 млн. шахтних та трубчастих колодязів і майже половина з них перебуває в незадовільному стані (у воді виявлено вміст небезпечних органічних сполук, який у три-п’ять разів, а в окремих випадках – у 50–100 разів перевищує допустимі санітарні норми).
З водою людина одержує приблизно чверть добової потреби хімічних речовин. Встановлено, що води із загальною мінералізацією понад 2 г/л прискорюють процес старіння, рівень ракових захворювань вище в тих областях України, де люди змушені пити так звану тверду воду.
Погіршення якості питної води обумовлює високий рівень захворюваності.
Відставання України від розвинутих країн за середньою тривалістю життя та висока смертність значною мірою пов'язано із споживанням недоброякісної питної води.

З метою поліпшення ситуації у питанні захисту вод, збереження водних угідь і поліпшення водного режиму та якості води водних об’єктів України ВЕЛ пропонує здійснити низку заходів, зокрема:
 Здійснити ґрунтовний аналіз законодавства щодо водно–болотних угідь і басейнів малих річок як водоформуючих територій та здійснити його вдосконалення, з врахуванням світового та зокрема, європейського досвіду, а також забезпечити взаємодію органів влади, контролюючих організацій, природокористувачів, наукових структур та екологічної громадськості щодо його виконання.
 Розробити Екологічний Кодекс України, у якому врахувати кращі здобутки національного законодавства та придатні для України надбання з Європейського досвіду. Внести зміни до Водного кодексу України, законів України «Про відходи», «Про екологічну експертизу». Прийняти низку нових законів, в яких передбачати впровадження, чітку регламентацію та моніторинг виконання оцінки економічних збитків та отримання економічних ефектів від вирішення водогосподарських проблем у реальному секторі економіки; економічних механізмів, які були б органічно пов'язані з інструментами соціально–економічного регулювання життєдіяльності суспільства в умовах ринкової економіки, горизонтальних зв'язків між економічними та водозахисними інструментами на місцевому, обласному (регіональному) та національному рівнях.
 Змінити управлінську структуру у водогосподарському комплексі, зокрема, розділити і відокремити функції регулювання, контролю та господарської діяльності та запровадити басейновий принцип управління водними ресурсами.
 Сприяти налаштуванню діалогу між різними секторами суспільства і переходу до спільного міжсекторального ухвалення рішень з питань реформи водного господарства.
 Обмежити ввезення в Україну та виробництво в Україні хімічної продукції, зокрема побутової хімії, яка не відповідає стандартам ЄС.
 Провести інвентаризацію існуючих водних об'єктів в Україні, у т. ч. водозаборів та відновити екологічні паспорти малих річок;
 Здійснювати моніторинг водних об’єктів та питної води.
 Зробити економічно невигідним використання стратегічних запасів підземних вод для промислових потреб.
 Розробити державну програму будівництва та реконструкції очисних споруд з використанням новітніх технологій очищення стічних вод.
 Здійснити розроблення та затвердження екологічних нормативів якості води у джерелах питного водопостачання та запровадити диференційовану плату за використання поверхневих і підземних вод різної якості;
 Здійснити удосконалення методів та засобів фізико- хімічного та біологічного очищення води;
 Здійснювати розвиток систем водопровідно- каналізаційної мережі міст та інших населених пунктів;
 Забезпечити зменшення забруднення атмосферного повітря за рахунок вдосконалення та чіткого виконання законодавства, впровадження нових стандартів на викиди та запровадження державної інвестиційної програми щодо використання коштів Державного фонду охорони навколишнього природного середовища для зменшення викидів.
 Забезпечити доведення лісових площ в Україні до 20% за рахунок заліснення прибережних зон малих річок, крутосхилів та неугідь, а також вдосконалення та чіткого виконання законодавства щодо вирубування лісів.
 Посилити контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій.
 Постійно здійснювати:
- очищення поверхневого стоку селитебних територій, в містах та пунктах, поліпшення стану зон санітарної охорони джерел водопостачання;
- захист джерел питного водопостачання від шкідливого впливу об'єктів промисловості та сільського господарства;
- проведення екологічної оцінки стану поверхневих та підземних вод для використання у централізованому питному водопостачанні;
 Здійснювати перепідготовку і підвищення кваліфікації фахівців сфери управління водопровідно- комунальним господарством;
 Забезпечити підготовку та періодичну публікацію Національної доповіді про якість води та стан питного водопостачання в Україні. Постійно подавати у місцевих ЗМІ інформацію про якість води в населених пунктах.